Діагностика та лікування тунельних неврологічних синдромів

Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова АМН України, м. Київ, Україна

         Проаналізовано результати хірургічного лікування 38 хворих з нейроваскулярним синдромом грудного виходу. Всього проведено 49операцій. У 8 пацієнтів була необхідність проведення повторних хірургічних втручань.
    Причиною виникнення синдрому грудного виходу у 7 пацієнтів стала травма структур плечового пояса, у 23 — зміиа анатомічних співвідношень реберно-ключичного проміжку, в тому числі скаленус — синдром, високе стояння першого ребра, додаткові шийні ребра (у 10 хворих).
    З методів додаткового обстеження використано електронейрофізіологічні методи (ЕНМГ), рентгенографію, допплерографію магістральних судин, комп’ютерну томографію, при необхідності ангіографію.
    Клінічні провокаційні тести (гіпераддукційний тест, тест Адсона) виявилися вірогідними у 55,3% випадків. При використанні декількох клінічних тестів вірогідність діагностування синдрому грудного виходу зростала до 71%. Допплерографія та ангіографія давали змогу діагностувати виражену аномалію магістральних судин і були малоінформативними у випадках компресїі судинно-нервового пучка при функціональних навантаженнях. Електрофізіологічне обстеження дозволяло оцінити ступінь функціональних розладів плечового сплетення та особливо було корисним у проведенні диференційного діагнозу чи при виявленні супутньої патології нервів.
    Хірургічне лікування полягало у резекції першого та додаткових шийних ребер, резекції переднього східчастого м’яза, в ангіолізі підключичної артерії, а при необхідності — і хребтової, у невролізі плечового сплетення в над- та підключичній ділянках.
    Переважно (в 32 випадках) використано надключичний доступ, у 4 хворих видалення першого ребра виконано з підпахвового доступу, ще у 2 хворих застосовано задній доступ до плечового сплетення, трансторакальний доступ не використовувався. Катамнестичні дані через термін, що складав не менше 1 року після хірургічного лікування, прослідковано у 32 пацієнтів. Результати хірургічного лікування оцінювалися позитивно при відсутності неврологічної симптоматики компресії структур плечового сплетення та ознак ішемії кінцівки.
    Віддалені результати хірургічного лікування хворих з синдромом грудного виходу були кращими у випадках спричинення патології травмою структур плечового пояса, або при нетривалому (до 3 тиж) існуванні синдрому. Стійкий позитивний результат при цьому досягався в 65,6% випадків.
    Висновки: 1. Жоден з додаткових методів обстеження хворих з синдромом грудного виходу без урахування даних інших методів не забезпечує чіткої постановки діагнозу. 2. Найповніше уявлення про причини компресії підключичного судинно-нервового пучка дає комплексна оцінка результатів дослідження. 3. Лікування при синдромі грудного виходу полягає не лише в усуненні причини його виникнення, але й у створенні сприятливих анатомічних співвідношень у зоні грудного виходу за рахунок комплексного застосування хірургічних методик.

The results of diagnosis and surgical treatment of patients with thoracic outlet syndrome
I.B. Tretyak

         Long-term results after surgery for 38 patients with thoracic outlet syndrome (TOS) has been studed. Standardized provocative tests, an electromyogram and somatosensory evoked responses, a Doppler ultrasonogram, and X-ray plane were done on each patient. The final diagnosis was established by excluding all other causes based on all available data. The agreement between the results of each investigation and the final diagnosis was evaluated. Forty-night operations were performed in 38 patients. Surgical decompression was successful in 65,6%.